У вересні 2016 року, виступаючи на мітингу в південному індійському штаті Керала, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді рішуче кинув виклик лідерам Пакистану. «Індії вдалося ізолювати вас, і ми посилимо ці зусилля», — заявив він, звертаючись до численних прихильників. Ті слова пролунали у відповідь на напад бойовиків у контрольованому Індією Кашмірі, внаслідок якого загинули 18 індійських солдатів. «Лідери Пакистану мають прислухатися: жертва наших 18 солдатів не буде марною», — наголосив індійський лідер. Однак майже через десятиліття Пакистан виявився зовсім не ізольованим: він залишається близьким стратегічним союзником Китаю, а за правління Дональда Трампа знову став надійним партнером Сполучених Штатів.

Аналітики зазначають, що зростання дипломатичного авторитету Ісламабаду частково є результатом успішної роботи Пакистану над налагодженням стосунків із Трампом та використанням ключових геополітичних подій для перетворення себе на важливого гравця як для наддержав, так і для регіональних акторів. Водночас, на думку експертів, це підкреслює помилки адміністрації Моді. «Безумовно, стратегія Індії щодо підриву та, по суті, ізоляції Пакистану на регіональному та глобальному рівнях обернулася для неї серйозними наслідками», — зазначає Майкл Кугельман, старший науковий співробітник з Південної Азії в аналітичному центрі Atlantic Council.

10 травня 2025 року Трамп оголосив, що домігся припинення вогню між ядерними державами — Індією та Пакистаном. «Після довгої ночі переговорів за посередництва Сполучених Штатів я радий повідомити, що Індія та Пакистан домовилися про ПОВНЕ Й НЕГАЙНЕ ПРИПИНЕННЯ ВОГНЮ», — написав він у своїй платформі Truth Social. Невдовзі прем’єр-міністр Пакистану Шехбаз Шариф подякував Трампу за «лідерство та активну роль» у забезпеченні перемир’я, яке поклало край чотирьом дням запеклих боїв із застосуванням балістичних ракет, винищувачів та безпілотників. Це були найзапекліші бої між Індією та Пакистаном за останні десятиліття: десятки людей загинули по обидва боки сильно мілітаризованого кордону.

Конфлікт спалахнув після того, як індійські військові завдали ударів по «терористичних» об’єктах на пакистанській території у відповідь на напад бойовиків, які вбили 26 туристів у контрольованому Індією Кашмірі. Але на відміну від Шарифа, Моді, який налагодив особисті стосунки з президентом США, віддав перевагу мовчанню, навіть коли міністр закордонних справ Індії підтвердив припинення вогню. Кілька днів потому президент США запропонував співпрацювати з двома заклятими ворогами для вирішення кашмірської проблеми, яка визначає відносини між Індією та Пакистаном з 1947 року.

Для Індії спроби Трампа позиціонувати себе як миротворця між Нью-Делі та Ісламабадом викликали занепокоєння: Індія довго наполягала на тому, що її суперечки з сусідом мають виключно двосторонній характер. Однак ця взаємна риторика щодо травневого перемир’я тривала. Трамп понад 30 разів наголошував, що саме він виступив посередником у припиненні вогню. Він стверджував, що запобіг ядерній війні, яка могла б забрати мільйони життів. Аналітики зазначають, що Нью-Делі також не вдалося переконати міжнародну спільноту у ролі Пакистану в нападі, який спровокував бойові дії у травні 2025 року.

«Світ не відступив і не став підбурювати Індію до нанесення ударів… Світові столиці відзначили, що Індія не надала доказів причетності Пакистану до нападу в Пахалгамі», — сказав Кугельман. За його словами, Пакистан, схоже, виграв «глобальну битву за наративи». Той факт, що Пакистану вдалося відстояти свою позицію в конфлікті та збити кілька індійських літаків, привернув велику увагу у всьому світі. Майже три тижні мовчання Нью-Делі щодо збитих винищувачів лише посилило це враження.

Аналітики кажуть, що відмова Моді віддати належне президенту США за перемир’я загострила американо-індійські відносини. Пакистан, з іншого боку, негайно визнав зусилля Трампа та навіть висунув його кандидатуру на Нобелівську премію миру. Трамп, який під час свого першого терміну звинувачував Пакистан у «обмані та брехні», з тих пір неодноразово хвалив пакистанське керівництво, включаючи начальника штабу армії Асіма Муніра. До великого розчарування Індії, Трамп запросив Муніра на обід у Білий дім — це був перший випадок, коли пакистанський воєначальник, який не є одночасно президентом, був прийнятий президентом США.

Протягом десятиліть індійський уряд дотримувався доктрини «стратегичної стриманості» щодо Пакистану. У 1990-х роках, коли Індія відкрила свою економіку, вона позиціонувала себе як відповідальну державу, що зростає. Саме ця доктрина змусила Індію утриматися від нападу на Пакистан у відповідь на теракти в Мумбаї 2008 року. Однак правляча партія Моді, Бхаратія Джаната Парті, будучи в опозиції, різко критикувала Конгрес за цю стриманість. Прийшовши до влади, Моді спочатку також намагався налагодити стосунки з Пакистаном, але після великих збройних нападів, у яких він звинуватив Ісламабад, Нью-Делі переглянув свій підхід. «Терор і переговори несумісні» — таким став девіз уряду Моді.

Замість цього Індія знизила поріг для військової відповіді на напади збройних груп. Після нападів 2016 року індійська армія провела рейд на території контрольованого Пакистаном Кашміру. Потім, у 2019 році, індійські винищувачі завдали ударів по Балакоту в Пакистані після того, як 40 індійських солдатів були вбиті в районі Пулвама. Протягом багатьох років жорстка позиція Індії щодо Пакистану, здавалося, приносила свої плоди, але після торішнього військового конфлікту розклади почали змінюватися.

Більш ніж двадцятирічні стратегічні зв’язки між Вашингтоном і Нью-Делі вже були затьмарені тарифною війною Трампа, під час якої на Індію було накладено найвище у світі мито. Хоча згодом мита були знижені, напруга зберігається. Адміністрація Трампа продовжує чинити тиск на Індію з торговельних питань, а держсекретар Марко Рубіо під час візиту до Індії виправдовував ці пошлини, посилаючись на торговельний дисбаланс.

Коли Моді вперше склав присягу як прем’єр-міністр у травні 2014 року, серед його слухачів були лідери з усієї Південної Азії. Індійський лідер охарактеризував свою зовнішню політику як засновану на концепції «сусідство насамперед». Однак два роки по тому, після нападу 2016 року, уряд Моді оголосив про бойкот саміту Південноазійської асоціації регіонального співробітництва (СААРК), оскільки приймаючою стороною був Ісламабад. Саміт було скасовано, і з тих пір провідна південноазійська організація не проводила зустрічей своїх лідерів. «Індія фактично відмовилася від співробітництва з СААРК у прагненні ізолювати Пакистан», — зазначає Іштіак Ахмад, почесний професор міжнародних відносин Ісламабадського університету імені Куайд-і-Азама.

Тим часом дипломатичні відносини Пакистану з Бангладеш значно покращилися після зміни влади в Дакці. Зв’язки Пакистану з Китаєм, які давно є вірними стратегічними партнерами, ще більше поглибилися під час минулорічного конфлікту. Пакистан використовував китайські системи протиповітряної оборони та винищувачі. Раніше цього тижня голова КНР Сі Цзіньпін високо оцінив «нерозривні» зв’язки Пекіна з Ісламабадом під час візиту прем’єр-міністра Шарифа.

Однак Індія при Моді не лише відмовилася від СААРК: деякі аналітики кажуть, що Нью-Делі також відійшов від своєї політики стратегічної автономії — тобто від співпраці з усіма регіональними та глобальними державами, не залучаючись при цьому до орбіти впливу будь-якої країни. Індія підтримувала лише ті дії проти інших країн, які були схвалені Організацією Об’єднаних Націй. «В останнє десятиліття Індія, завдяки своєму економічному потенціалу, стала більш впевненою та амбітною на світовій арені, перейшовши від збалансованої, переважно неприєднаної зовнішньої політики до більш „транзакційного“ підходу», — зазначає Правін Донті, старший аналітик Міжнародної кризової групи.

Індія також змінила свою позицію щодо ізраїльсько-палестинського питання. Нью-Делі став першою неарабською столицею, яка визнала Організацію визволення Палестини представником палестинського народу ще 1974 року. Однак при Моді Індія стала одним із найближчих союзників Ізраїлю — його найбільшим покупцем зброї. Нью-Делі все частіше утримується від голосування з резолюцій ООН, що критикують Ізраїль. Ця публічна підтримка Ізраїлю ускладнила відносини Індії з державами Перської затоки саме в той момент, коли Пакистан поглибив свої партнерські відносини у сфері безпеки з багатими на нафту країнами Ради співробітництва країн Перської затоки.

У вересні минулого року Саудівська Аравія оголосила про укладення угоди про взаємну оборону з Пакистаном — єдиною мусульманською країною, що володіє ядерною зброєю. Війна у травні минулого року зміцнила імідж Пакистану як надійного постачальника безпеки: з тих пір попит на пакистанські винищувачі різко зріс. Тим часом в Індії все більш агресивна антимусульманська політика уряду Моді посилила напругу у відносинах із низкою сусідів і призвела до періодичної критики з боку країн Перської затоки. Пакистан скористався цими обставинами, щоб посилити свої позиції проти Індії, очоливши кампанію в координації з Організацією ісламського співробітництва, щоб переконати ООН оголосити 15 березня Міжнародним днем боротьби з ісламофобією.

З моменту повернення Трампа до влади в січні 2025 року Пакистан активно залучав увагу його адміністрації угодами з видобутку критично важливих корисних копалин та криптовалют. У липні минулого року Пакистан підписав угоду про постачання рідкоземельних елементів у США. Американська компанія планує інвестувати 500 мільйонів доларів у пакистанські мінеральні ресурси. Командувач армією Мунір разом із прем’єр-міністром Шарифом зустрічалися з Трампом в Овальному кабінеті. Для Пакистану ця «дружність» допомогла подолати багаторічну недовіру, що виникла через звинувачення Вашингтона в тому, що країна грала на два фронти під час так званої «війни з терором».

Майже два десятиліття Індія створювала переконливі міжнародні докази проти Пакистану, намагаючись загнати Ісламабад у кут на багатосторонніх форумах. Індія посилила ці зусилля після терактів у Мумбаї 2008 року. Ісламабад опинився під пильною увагою світової спільноти через свої зв’язки зі збройними угрупованнями. Однак, як зазначає Ахмад, «Індія виходила з того, що її позиція щодо Пакистану після 11 вересня стала остаточною». Замість цього Ісламабад непомітно почав відновлювати свій авторитет, все більше орієнтуючись на дипломатію, взаємозв’язок та економічну інтеграцію. «Зараз Пакистан все частіше сприймається як країна, що формує регіональні результати, а не просто реагує на кризи», — каже він.

Останні ознаки вказують на те, що Індія, схоже, усвідомлює обмеження свого підходу: за повідомленнями, колишні генерали та відставні дипломати обох країн зустрічалися двічі за останні три місяці. Високопоставлений лідер організації «Раштрія Сваямсевак Сангх» виступив за відновлення діалогу з Пакистаном. Тим часом Індія намагається пожвавити свої критично важливі відносини зі США, які за останній рік значно погіршилися. Візит Рубіо до Індії став кроком, спрямованим на це перезавантаження. Але Рубіо — не той головний приз, на який сподівалася Індія. Спустя майже рік Трамп так і не відвідав Нью-Делі, хоча на минулому тижні він побував у Китаї та заявив, що готовий вилетіти до Пакистану для підписання потенційної мирної угоди з Іраном.

Так було не завжди. За більш ніж чверть століття чотири президенти США підтримували процвітаючі відносини з Індією. Вашингтон розглядав Індію як противагу зростаючому Китаю. Всі чотири президенти США відвідували Індію. На відміну від них, жоден президент США з часів Буша не відвідував Пакистан. Але після повернення Трампа до влади він став приділяти Азії набагато менше уваги. «По всій видимості, Індія географічно не вписується в індо-тихоокеанську стратегію адміністрації Трампа», — написав колишній міністр закордонних справ Індії Віджай Гокхале.

Деякі експерти кажуть, що відмова Моді віддати належне президенту США за перемир’я з Пакистаном зіпсувала їхні особисті стосунки. Трамп також звинуватив Індію в протекціонізмі, чинив тиск на Нью-Делі з метою припинення закупок дешевої російської нафти та відмовився продовжити скасування санкцій для великого індійського портового проєкту в Ірані. Його адміністрація закрила програму віз H-1B, яка непропорційно вигідна індійським ІТ-фахівцям.

Тим не менш, як зазначають аналітики, немає жодної гарантії, що нинішній стан відносин США з Індією чи Пакистаном збережеться. «Стратегічне партнерство між США та Індією перебуває на найнижчому рівні, але це не означає, що саме партнерство закінчилося», — заявив Срірам Чаулія, декан Школи міжнародних відносин Джіндала. Він зазначив, що двостороння торгівля перевищила 200 мільярдів доларів, а Індія приєдналася до Pax Silica — великої американської ініціативи з протидії домінуванню Китаю в напівпровідниках.

Однак головна проблема у відносинах між Індією та Пакистаном залишається невирішеною. Мохамад Джунайд, доцент кафедри антропології Массачусетського коледжу гуманітарних наук, заявив, що майбутнє Кашміру має вирішальне значення для врегулювання напруги. «Для жителів Кашміру метою стане демілітаризація, розширення політичних та економічних свобод, а також уникнення насильства та репресивних законів», — сказав він. Кашмір — один із найбільш мілітаризованих регіонів світу, де дислоковано понад 750 000 індійських солдатів. У 2019 році уряд Моді скасував конституційне положення, яке до цього надавало Кашміру напівавтономний статус.

«Що Індія отримує від того, що тримає Кашмір під своїм контролем?» — запитав він. Джунайд заявив, що лише діалог між Індією та Пакистаном може вирішити майбутнє Кашміру. На даний момент, за його словами, «Кашмір — це порохова діжка». Ачин Ванаїк, політолог і активіст, заявив, що Індії необхідно «проводити розрізнення між недержавними суб’єктами та офіційними збройними силами» Пакистану. Він наполегливо закликав Індію та Пакистан створити 10-кілометрову демілітаризовану зону по обидва боки фактичного кордону під наглядом міжнародних миротворчих сил.

Донті з Міжнародної кризової групи попередив, що нові конфлікти між сусідніми країнами неминучі, якщо вони не вирішать свої основні спірні питання. «Індійсько-пакистанські відносини довгий час були заручниками внутрішньої політики і, мабуть, перебувають у найнижчому становищі», — сказав він. Оскільки Китай явно підтримує Пакистан у військовому відношенні, Індія більше не може «розглядати Пакистан лише з двосторонньої точки зору». Донті припустив, що розірвати порочне коло нападів, воєн та дипломатичного холоду можна лише одним способом: «Індії та Пакистану необхідно налагодити неофіційні канали зв’язку на високому рівні, щоб почати обговорювати проблеми та потенційні причини конфліктів».