«Від воєнного злочину до геноциду: чому Міжнародний кримінальний суд має розслідувати сексуальне насильство над палестинськими в’язнями»

Міжнародний кримінальний суд повинен розслідувати випадки систематичного сексуального насильства, що вчиняється Ізраїлем, як акт геноциду, адже накопичується дедалі більше доказів того, що сексуальні напади на палестинських в’язнів мають системний характер, а правозахисні організації ще до подій жовтня 2023 року документували численні заяви про сексуальне насильство та знущання над палестинськими в’язнями в ізраїльських в’язницях, проте після жовтня 2023 року частота та жорстокість таких порушень, що вчиняються охоронцями та солдатами, значно зросли. Шокуючі свідчення палестинських жертв розкривають деталі роботи системи, яка дозволяла застосовувати сексуальні тортури до жінок, чоловіків і дітей, формуючи тривожну картину ширшої тенденції використання сексуального насильства як зброї для приниження, домінування, дегуманізації та знищення палестинського народу. Ізраїль використовує розгалужену систему утримання під вартою для контролю над окупованим населенням з 1967 року, через яку пройшло понад 750 000 палестинців, і наразі в ізраїльських в’язницях утримуються щонайменше 9500 осіб, включаючи дітей та тих, хто перебуває під адміністративним арештом без суду, а також понад 1300 мешканців Гази у військових центрах ув’язнення, причому зловживання відбуваються на кожному етапі: від арешту та допиту до тюремного ув’язнення, за що відповідають армія, поліція, Ізраїльська тюремна служба та Шін Бет. В’язні повідомляють про зґвалтування предметами чи собаками, напади на статеві органи, примусове роздягання, знеособлення, катування голодом, позбавлення сну та відмову в медичній допомозі, а масові затримання палестинців з Гази у військових таборах, таких як Сде-Тейман, стали сумно відомими своїми жорстокими знущаннями, які не є поодинокими випадками, а вказують на системне насильство з боку державних органів. З юридичної точки зору, якщо поодинокі акти сексуального насильства в контексті окупації кваліфікуються як воєнні злочини, то систематичні та масштабні напади є злочинами проти людяності, а сексуальні тортури з метою знищення групи повністю або частково підпадають під визначення геноциду, адже таке насильство перетворює стигму на зброю, а тіло — на поле битви за знищення групи, що супроводжується дегуманізацією, коли палестинців відкрито називають «людськими тваринами», а солдати знімають на відео та хизуються своїми злочинами, перетворюючи насильство на норму. Конвенція про геноцид охоплює заподіяння серйозної тілесної чи психічної шкоди та створення умов, розрахованих на знищення групи, і сексуальні тортури, які завдають непоправної шкоди репродуктивному здоров’ю та психіці, руйнуючи здатність групи до біологічного та соціального відтворення, цілком підпадають під цю категорію, що було визнано Міжнародним трибуналом по Руанді у справі Акаєсу, а також простежується в подіях у Боснії та М’янмі. Оскільки ізраїльська судова система не бажає і не здатна притягувати до відповідальності своїх громадян за ці злочини проти палестинців, на що неодноразово вказували комісії ООН, Міжнародний кримінальний суд повинен розслідувати це сексуальне насильство не лише як воєнний злочин, але і як злочин проти людяності та потенційний акт геноциду в контексті руйнування Гази, масових затримань, голоду та систематичних тортур. Розслідування має охоплювати весь ланцюжок відповідальності, від окремих охоронців до безпосередніх командирів, начальників тюрем, військових прокурорів та посадових осіб міністерського рівня, які затверджують політику утримання, адже відмова Міжнародного кримінального суду від переслідування цих діянь не лише призведе до безкарності, а й послабить стримувальну функцію міжнародного права, нормалізує моделі зловживань та перетворить безкарність на сприятливе середовище, де найжорстокіші форми тортур, включаючи сексуальне насильство, зможуть безперешкодно зберігатися та розширюватися.