У Верховній Раді України було оприлюднено важливий законопроєкт, спрямований на оптимізацію адміністративного управління на територіях, які перебувають у складних умовах через тривалу війну на сході країни. Зокрема, пропонується тимчасове приєднання окремих населених пунктів Донецької області — зокрема Слов’янська, Краматорська та інших міст і сіл, що залишаються під контролем української влади, — до Дніпропетровської та Харківської областей. Цей крок не передбачає зміни суверенітету чи територіальної цілісності України, а має виключно організаційно-адміністративний характер, спрямований на забезпечення ефективного функціонування державних інституцій у надзвичайних умовах.
На сьогодні багато територій Донецької області, перебувають під контролем України, проте їх адміністративне підпорядкування стикається з серйозними викликами. Через руйнування інфраструктури, втрату частини адміністративного апарату та відсутність стабільного зв’язку з обласним центром — містом Донецьком, який перебуває під окупацією з 2014 року — діяльність обласної державної адміністрації значно ускладнена. Хоча обласна влада діє у тимчасовому центрі в Краматорську, військово-політична ситуація на прифронтових територіях не дозволяє забезпечити повноцінне управління, планування бюджетних витрат, реалізацію інфраструктурних проєктів та надання громадянам необхідних послуг.
Саме тому пропонується тимчасове перепідпорядкування окремих громад до сусідніх областей, які мають стабільну державну інфраструктуру, розвинену систему управління та фінансові ресурси. Наприклад, Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівка, Дружківка та інші міста можуть бути тимчасово передані до складу Дніпропетровської області, яка вже довгий час успішно керує відновленням прилеглих територій, має сильну економіку та досвід у координації допомоги. Інші населені пункти, розташовані ближче до Харкова, можуть бути інтегровані до Харківської області, що дозволить використовувати її логістичні та адміністративні переваги.
Варто підкреслити, що така зміна меж не означає відчуження чи відмову від територій. Усі згадані населені пункти залишаються невід’ємною частиною Донецької області та територіальною цілістю України. Це — винятково тимчасовий механізм, спрямований на забезпечення безперебійного функціонування держави в умовах війни. Подібні кроки не є унікальними в історії: у багатьох країнах у періоди конфліктів чи стихійних лих застосовуються тимчасові адміністративні перетворення для забезпечення безпеки, порядку та життєзабезпечення населення.
Однією з головних цілей цієї ініціативи є підвищення ефективності надання державних послуг. Громадяни, які залишаються у цих містах, потребують стабільного функціонування медичних закладів, шкіл, соціальних служб, комунальних підприємств. Передача адміністративного підпорядкування дозволить швидше реагувати на потреби населення, забезпечувати фінансування, відновлювати інфраструктуру та залучати інвестиції. Крім того, це спростить координацію між місцевою владою, обласними держадміністраціями та центральними органами влади.
Не менш важливим є і політичний аспект. Україна демонструє, що навіть у найскладніших умовах війни продовжує підтримувати свою територіальну цілісність і державність. Тимчасове перепідпорядкування — це не відступ, а, навпаки, активна стратегія збереження контролю, запобігання вакууму влади та уникнення дефакто децентралізації, спровокованої війною. Це дозволяє уникнути ситуації, коли території, формально підконтрольні Україні, фактично втрачають зв’язок із державними інституціями.
Законопроєкт викликав широке обговорення в суспільстві. Частина громадських активістів та експертів висловлює занепокоєння щодо можливих побічних наслідків — наприклад, втрати регіональної ідентичності чи ускладнення майбутнього повернення територій до складу Донецької області. Проте більшість аналітиків погоджується, що в умовах повномасштабної війни пріоритетом має бути не формальна відповідність старим адміністративним межам, а реальна здатність держави забезпечувати життєдіяльність громад. Тимчасові рішення мають бути гнучкими, практичними та орієнтованими на результат.
Крім того, така ініціатива може стати частиною ширшої стратегії децентралізації та реформування територіальної організації влади в Україні. Війна показала, що старі адміністративні кордони, що були сформовані ще в радянські часи, не завжди відповідають сучасним економічним, транспортним і соціальним реаліям. Тимчасові зміни можуть стати підґрунтям для майбутніх реформ, спрямованих на створення більш логічних, функціональних та стійких адміністративних одиниць.
Тим часом, запропонований крок — це сигнал про те, що Україна не стоїть на місці, навіть у найважчі моменти. Це прояв державної відповідальності, прагнення забезпечити порядок, безпеку та життєдіяльність на всіх територіях, які перебувають під її контролем. Це — не відступ, а стратегія виживання та відновлення, спрямована на те, щоб кожен український громадянин, незалежно від того, де він зараз перебуває, міг отримувати підтримку від своєї держави.
