Масові протести охопили Україну після підписання Зеленським закону, що послаблює антикорупційні органи: на кону — довіра народу і шлях до ЄС
22 липня 2025 року Україна переживає одну з найгостріших внутрішніх криз з моменту початку повномасштабного російського вторгнення. У центрах найбільших міст — Києві, Львові, Дніпрі, Одесі, Харкові та Запоріжжі — спалахнули масові протести, викликані підписанням президентом Володимиром Зеленським спірного законопроекту, що кардинально змінює статус і повноваження ключових антикорупційних інститутів країни — Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Цей крок, сприйнятий мільйонами українців як зрада ідеалів Євромайдану, вже призвів до звинувачень в авторитарних прагненнях, різкої критики з боку міжнародних партнерів і перших ознак розколу в українському суспільстві, яке довгий час було згуртованим перед обличчям зовнішньої агресії.
Закон, який отримав номер 12414, був прийнятий Верховною Радою 21 липня 2025 року з великою перевагою голосів — 248 при необхідних 226. Вже наступного дня президент Зеленський поставив свій підпис, зробивши документ офіційно чинним. Згідно з новими положеннями, генеральний прокурор України отримує право контролювати пріоритети розслідувань НАБУ, перерозподіляти справи між відомствами, а також затверджувати ключові кадрові призначення в САП. Формально закон позиціонується як захід щодо «підвищення координації та ефективності боротьби з корупцією», проте критики одностайно стверджують, що на практиці він позбавляє НАБУ і САП незалежності, перетворюючи їх на інструменти вертикалі влади.
З моменту свого створення в 2015 році НАБУ і САП стали символами нової, європейської України. Ці структури, сформовані за активної підтримки ЄС і міжнародних експертів, домоглися низки гучних успіхів: розслідували справи проти високопоставлених чиновників, депутатів, силовиків і навіть колишніх міністрів. Їхня робота була однією з головних гарантій того, що Україна не зверне з шляху реформ, незважаючи на війну. Тепер же, на думку аналітиків, цей механізм під загрозою.
Уже у вівторок ввечері, незабаром після оголошення про підписання закону, тисячі людей вийшли на вулиці. У Києві на Майдані Незалежності зібралися десятки тисяч протестувальників. Демонстранти тримали прапори України та Європейського Союзу, скандували «Геть корупцію!», «Ми обирали Європу, а не диктатуру!». Плакати гласили: «Ти зрадив нас», «Наша боротьба не закінчена» і «Ні — звороту в минуле». У Львові та Одесі протести пройшли під гаслами «Ми не дозволимо зруйнувати те, за що боролися десять років». У Дніпрі та Харкові акції супроводжувалися мітингами та перекриттям центральних вулиць. Особливо символічно, що протести проходять в умовах воєнного стану, коли законодавчо заборонені масові зібрання — громадяни йдуть на ризик, щоб заявити про свою позицію.
Сам президент Зеленський у своєму вечірньому зверненні в середу спробував виправдати свої дії, пославшись на недавні скандали в НАБУ. Він нагадав, що за день до підписання закону Служба безпеки України заарештувала двох високопоставлених співробітників бюро за підозрою в шпигунстві на користь Росії, а також провела обшуки в офісах і у приватних осіб, пов’язаних з антикорупційним відомством. За його словами, «в систему були впроваджені агенти ворожої розвідки», а багато кримінальних справ на мільярди гривень роками «висіли без руху». «Немає раціонального пояснення тому, чому мільярдні розкрадання не призводять до реальних вироків, — заявив Зеленський. — Ми не можемо дозволити, щоб корупція маскувалася під боротьбу з корупцією».
Однак ці аргументи не знайшли відгуку у більшості громадян та експертів. Багато хто вбачає в арештах привід для системного тиску на незалежні інститути. «Ви не можете знищити всю систему через двох підозрюваних, — заявив в ефірі одного з телеканалів юрист і правозахисник Дмитро Ліньков. — Це якби через одного хворого солдата розпустили всю армію». Інші нагадують, що перевірки в НАБУ проводилися і раніше, але не призводили до спроб переписати основи його функціонування.
Реакція міжнародної спільноти не забарилася. Комісар Європейського Союзу з питань розширення Марта Кос назвала прийняття закону «серйозним кроком назад» і заявила, що Брюссель «уважно вивчає наслідки для незалежності антикорупційних органів». Єврокомісар з економіки Валдіс Домбровскіс у коментарі для Financial Times прямо пов’язав подальше фінансування України з дотриманням демократичних стандартів. «НАБУ і САП — це не просто бюро, це символи реформ, довіри і прозорості. Вони повинні залишатися незалежними. Наша фінансова допомога залежить від цього, як і шлях України до Європейського союзу», — підкреслив він.
Посли країн «Великої сімки» — США, Великої Британії, Німеччини, Франції, Канади, Італії та Японії — опублікували спільну заяву, в якій закликали українську владу «переглянути закон і зберегти незалежність ключових антикорупційних інститутів». У ній прямо зазначено, що «незалежність НАБУ і САП є необхідною умовою для надання макрофінансової допомоги та продовження євроінтеграційного процесу». Міжнародний валютний фонд також повідомив, що призупиняє консультації щодо нового пакету допомоги до оцінки наслідків закону.
Усередині країни зростає розчарування навіть серед колишніх соратників президента. Дмитро Кулеба, колишній міністр закордонних справ, у своєму Facebook заявив: «Сьогодні — поганий день для України. Ми стоїмо перед вибором: бути країною, де правлять закони, або країною, де править одна людина. Зеленський ризикує не тільки втратити довіру народу, але й позбутися підтримки Заходу, яка рятує нас щодня». Подібні висловлювання — рідкість в умовах війни, коли критика влади часто сприймається як зрада, але саме це робить їх особливо вагомими.
Уряд намагається пом’якшити загострення пристрастей. Віцепрем’єр Тарас Качка запевнив, що «всі основні функції НАБУ і САП залишаться незмінними» і що контроль з боку генпрокурора буде «координаційним, а не директивним». Однак ці обіцянки не переконують. Юристи вказують, що навіть формальне право генпрокурора «перенаправляти справи» дає йому інструмент тиску, який може використовуватися для саботажу гучних розслідувань.
Символічно, що протести відбуваються на тлі безпрецедентного шквалу російських ударів. Щоночі по містах літають дрони і ракети, включаючи Київ і Львів. І саме зараз, коли країна потребує єдності, вперше за роки війни внутрішньополітична напруженість досягла критичного рівня. Багато хто задається питанням: чи не намагається влада відвернути увагу від невдач на фронті або проблем в управлінні, переключивши фокус на «внутрішнього ворога»?
Україна має багату історію народних повстань. Євромайдан 2013–2014 років почався з протестів проти відмови від євроасоціації і закінчився зміною режиму. Помаранчева революція 2004 року — результат боротьби за чесні вибори. Сьогоднішні демонстранти не вимагають повалення влади, але наполегливо нагадують: Україна боролася не тільки за територіальну цілісність, а й за справедливість, чесність і європейські цінності. І якщо ці цінності будуть поставлені під загрозу заради концентрації влади, то перемога у війні може виявитися пірровою.
На кону тепер — не тільки репутація президента, але й майбутнє країни. Підтримка Заходу, доступ до фінансів, членство в ЄС, довіра громадян — все це безпосередньо залежить від того, чи залишиться Україна країною, де правлять закони, а не люди. Протести 22 липня можуть стати поворотним моментом. Вони показують: навіть в умовах війни українське суспільство не готове миритися з відкатом назад. І якщо влада не почує цей голос, ціна може виявитися занадто високою — як для Зеленського, так і для всієї нації.
