14 травня 2025 року стало важливою датою не лише для Дніпра, а й для всієї країни — офіційно припинило роботу коксохімічне виробництво на Дніпровському металургійному заводі (ДМЗ), одному з найдавніших та найбільших промислових підприємств міста. Це рішення може стати першим кроком у напрямку екологічного оновлення регіону, хоча із самого початку слід брати до уваги низку серйозних ризиків.
Рішення про зупинку коксохіму було прийнято після того, як 13 травня Міністерство охорони довкілля України відмовило підприємству у продовженні дозволу на забруднення атмосфери. Основними причинами цього стали порушення в оформленні документів, а також систематичне ігнорування зауважень громадськості, які надходили під час публічних обговорень. Для української практики подібні рішення є доволі рідкісними, особливо щодо таких великих промислових об’єктів.
Вже 14 травня керівництво заводу оприлюднило офіційну заяву, в якій повідомило про припинення роботи коксохімічного цеху, а також про намір розпочати перехід до нових форм «зеленої» енергетики. Зокрема, планується розглянути можливість будівництва сонячної електростанції або іншого об’єкта, що використовує поновлювані джерела енергії. Такий поворот справ викликав широкий суспільний резонанс.
Коксохім на території ДМЗ протягом тривалого часу вважався одним із найбільших забрудників повітря в Дніпрі. Викиди оксидів сірки, азоту, смолистих речовин та інших шкідливих сполук значно погіршували якість повітря, особливо в житлових районах, що розташовані поблизу заводу. Екологічні активісти неодноразово наголошували на загрозі здоров’ю людей, організовуючи акції, збори підписів, звернення до влади та судові процеси.
Цікаво, що ще у березні 2025 року саме підприємство пішло іншим шляхом — тоді адміністрація ДМЗ подала позови до суду проти ряду екологічних активістів, звинувачуючи їх у дезінформації, порушенні законодавства та дискредитації заводу. Однак уже в квітні всі позови були раптово відкликані. Багато експертів вбачають у цьому сигнал про зміну тактики підприємства, а також реакцію на тиск з боку міжнародних партнерів, громадськості та контролюючих органів.
Однак екологічна трансформація завжди супроводжується викликами. У процесі демонтажу старих потужностей може виникнути нова хвиля екологічної небезпеки: неконтрольоване руйнування обладнання, виділення шкідливого пилу, викиди отруйних речовин, забруднення ґрунтів та водойм. Тому важливо, щоб кожен етап ліквідації коксохіму був максимально прозорим, відповідав міжнародним стандартам та супроводжувався участю громадськості.
Якщо плани щодо створення сонячної електростанції чи іншого об’єкта зеленої енергетики реалізують у повному обсязі, це може стати прикладом успішної трансформації традиційної важкої промисловості в напрямку сталого розвитку. Подібний досвід міг би послужити моделлю для інших підприємств України, які стикаються з аналогічними проблемами.
Отже, хоча говорити про остаточну перемогу поки що передчасно, події 14 травня можуть стати початком нової епохи — не лише для Дніпровського металургійного заводу, але й для екологічної політики в Україні в цілому.
