Ситуація навколо торговельних відносин між Індією, з одного боку, і Сполученими Штатами, а також Європейським союзом — з іншого, в контексті закупівель російської нафти, вийшла на новий рівень напруженості, оголивши глибокі протиріччя в міжнародній політиці, економіці та моральних засадах санкційного режиму. На тлі продовження війни в Україні та посилення тиску на країни, що зберігають економічні зв’язки з Росією, Індія, яка раніше займала обережну і нейтральну позицію, вперше відкрито виступила із звинуваченнями на адресу Заходу, заявивши про подвійні стандарти і несправедливість у застосуванні економічних заходів.
У серпні 2025 року, через кілька годин після заяви колишнього президента США Дональда Трампа про намір істотно підвищити мита на індійські товари, Міністерство закордонних справ Індії опублікувало офіційну заяву, в якій різко засудило дії США і ЄС. У ній йшлося про те, що критика на адресу Нью-Делі за закупівлі російської сирої нафти є «невиправданою і нерозумною», особливо на тлі того, що самі західні країни продовжують значний обсяг торгівлі з Росією. Представник МЗС Рандхір Джайсвал підкреслив, що Індія, як і будь-яка велика економіка, буде захищати свої національні інтереси та економічну безпеку, незалежно від зовнішнього тиску.
Центральним елементом аргументації індійської сторони стало твердження про те, що Захід не тільки сам продовжує імпортувати російські товари, але й раніше заохочував Індію до закупівель російської нафти, щоб стабілізувати світові енергетичні ринки. За словами Джайсвала, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року традиційні маршрути поставок енергоресурсів були перенаправлені, і саме США активно закликали країни Азії, включаючи Індію, брати на себе частину обсягу російської нафти, щоб уникнути різкого зростання світових цін на енергоносії. Ця позиція була підтверджена колишнім послом США в Індії Еріком Гарсетті, який у травні 2024 року відкрито заявив, що купівля російської нафти Індією була частиною стратегії США щодо обмеження цін на нафту і підтримки глобальної енергетичної стабільності.
Однак у 2025 році тон західних партнерів різко змінився. США ввели 25-відсоткові мита на імпорт низки індійських товарів, а Трамп у своїх публічних виступах пообіцяв ще більше посилити торговельні заходи, прямо пов’язавши це з позицією Індії щодо Росії. Паралельно Європейський союз ввів санкції проти Nayara Energy — одного з найбільших приватних нафтопереробних заводів в Індії, що належить російським інвесторам, — і заборонив імпорт нафтопродуктів, вироблених з російської сирої нафти, що завдало серйозної шкоди індійським експортерам. Ці заходи були спрямовані на те, щоб припинити можливі схеми обходу санкцій, в яких російська нафта, куплена зі знижкою, перероблялася в Індії та експортувалася до Європи як «індійський продукт».
Проте, дані, наведені індійською стороною, вказують на певне лицемірство в позиції Заходу. За інформацією Європейського союзу, загальний обсяг торгівлі між ЄС і Росією в 2024 році склав 67,5 млрд євро (близько 77,9 млрд доларів), що лише трохи поступається обсягу торгівлі Індії з Росією — 68,7 млрд доларів. При цьому ЄС продовжує імпортувати значні обсяги скрапленого природного газу (СПГ) з Росії: у 2025 році поставки зросли до 16,5 млн тонн, що стало новим рекордом і перевищило показники попереднього року. За даними Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), з лютого 2022 року Європа заплатила Росії понад 105,6 млрд доларів за імпорт енергоресурсів — сума, порівнянна з річним обсягом військового бюджету Росії.
США, в свою чергу, також не розірвали всі економічні зв’язки з Росією. За даними Управління торгового представника США, двосторонній товарообіг у 2024 році склав 5,2 млрд доларів. Хоча цей обсяг значно нижчий за довоєнний рівень (у 2021 році він досягав 36 млрд), США, як і раніше, імпортують з Росії критично важливі для своєї промисловості матеріали: паладій, який використовується у виробництві електромобілів та електроніки, гексафторид урану — ключовий компонент для ядерного палива, а також хімікати та мінеральні добрива. Ці поставки не підпадають під діючі санкції, оскільки вважаються стратегічно необхідними.
Таким чином, звинувачення Індії в подвійних стандартах ґрунтуються на реальних даних. З одного боку, Захід вимагає від країн третього світу, включаючи найбільшу демократію світу, повної відмови від торговельних відносин з Росією, посилаючись на необхідність ізоляції Кремля. З іншого — сам продовжує закуповувати російські енергоносії та сировину, забезпечуючи тим самим приплив валюти в російський бюджет. Економісти та аналітики, включаючи професора Массачусетського університету Джаяті Гош, відзначають, що така позиція виглядає не тільки непослідовною, але й несправедливою: «Якщо їм дозволено, чому нам — ні?» — задається питанням індійська сторона.
При цьому не можна ігнорувати й економічні інтереси самої Індії. Після введення західних санкцій проти Росії Москва почала пропонувати нафту зі значною знижкою — до 30% нижче світових цін. Це дозволило Індії різко наростити імпорт російської нафти, яка до 2024 року стала основним джерелом енергоресурсів для країни. Завдяки дешевій сировині індійські нафтопереробні заводи змогли наростити виробництво і експортувати паливо до Європи та Азії, отримуючи високу маржу. За даними S&P Global, обсяг експорту нафтопродуктів з Індії в ЄС зріс з 5,9 млрд доларів у 2019 році до 20,5 млрд у 2023 році. Ця модель принесла Індії мільярдні заощадження і зміцнила її позиції на світовому енергетичному ринку.
Однак саме цей успіх і викликав роздратування в Європі та США. Західні країни, прагнучи до поступового скорочення залежності від російської енергії, стурбовані тим, що схеми переробки дозволяють Росії обходити цінову межу і зберігати доходи від експорту нафти. Санкції проти Nayara і заборона на імпорт продуктів з російської нафти — це спроба захистити цілісність санкційної політики, але вони одночасно завдають шкоди економічним інтересам Індії.
Ситуація ускладнюється і тим, що США є найбільшим торговельним партнером Індії: у 2025 році обсяг експорту індійських товарів до США досяг 87 млрд доларів, тоді як імпорт із США склав 41 млрд. Дефіцит торгового балансу на користь Індії робить американську економіку вразливою для індійських поставок, але й робить Нью-Делі залежною від доступу на американський ринок. Погрози Трампа ввести ще вищі мита можуть серйозно вдарити по індійському експорту, особливо в секторах фармацевтики, текстилю та інформаційних технологій.
У цій ситуації позиція Індії стає все більш складною. З одного боку, вона прагне зберегти стратегічне партнерство з США і ЄС, особливо в контексті стримування Китаю і розвитку квадрилатеральної ініціативи (Quad). З іншого — її національні інтереси вимагають збереження гнучкості у зовнішній політиці і доступу до дешевих енергоресурсів. Відмова від російської нафти призвела б до зростання цін на паливо всередині країни, що створило б серйозні соціальні та економічні ризики для уряду Моді.
Таким чином, конфлікт навколо російської нафти — це не просто торговельна суперечка, а прояв більш широкої трансформації глобального порядку. Він показує, що в умовах багатополярного світу країни все частіше діють виходячи з власних інтересів, а не з логіки блокової політики. Індія, як і інші великі економіки, що розвиваються, відмовляється приймати на віру моральні установки, продиктовані Заходом, особливо коли вони не підкріплені послідовними діями.
У підсумку, питання про те, хто правий, не має однозначної відповіді. Індія дійсно продовжує торгувати з Росією, отримуючи з цього економічну вигоду. Але і США, і ЄС також зберігають значні обсяги торгівлі з Москвою, що підриває довіру до їх санкційної політики. Звинувачення в подвійних стандартах звучать обґрунтовано, навіть якщо не виправдовують повністю дії всіх сторін. В кінцевому рахунку, цей конфлікт демонструє, що в сучасній міжнародній системі моральні заклики втрачають вагу, якщо не супроводжуються прикладом. А довіра між партнерами будується не тільки на деклараціях, але і на узгодженості дій.
