Новий президент Польщі Кароль Навроцький займає досить критичну та націоналістичну позицію щодо України, що вказує на серйозний зсув у польсько-українських відносинах. Це стає особливо помітним на тлі зростання антиукраїнської риторики в політичному і суспільському дискурсі Польщі, яка посилювалася протягом останніх кількох років, особливо після масового припливу українських біженців після повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року.
На завершальному етапі своєї передвиборної кампанії, 30 травня 2025 року, Навроцький відвідав суперечливий меморіал у селі Домостава на польсько-українському кордоні. Цей монумент, встановлений у липні 2024 року, присвячений жертвам Волинської різанини — етнічних чисток поляків, організованих УПА (Українською повстанською армією) у період 1943–1945 років. Скульптура зображає коронованого польського орла з хрестом на грудях, на який насажено тіло дитини трезубцем — символом України. Така візуальна форма викликала не лише внутрішню політичну полеміку, але й міжнародне занепокоєння.
До того, як пам’ятник було встановлено саме в Домоставі, кілька інших міст, таких як Жешув, Торунь і Сталова Воля, відмовилися прийняти його через надто жорстоке зображення подій і небажання погіршувати двосторонні відносини з Україною. Для Навроцького, колишнього голови Інституту національної пам’яті, це місце стало символічним фіналом його кампанії. Він наголосив, що Волинська різанина була не просто військовим конфліктом, а жорстоким злочином, скоєним сусідами проти сусідів, часто з метою грабунку і фізичного знищення польського населення.
Як президент, Навроцький має намір активно піднімати ці історичні питання, закликаючи Україну офіційно визнати ці події як злочини і здійснити компенсації, включаючи ексгумацію захоронень поляків. За його словами, Польща має право говорити про минуле без цензури, адже це частина національної пам’яті.
Окрім історичної полеміки, Навроцький зайняв жорстку позицію щодо сучасної української міграції та соціальної політики. Він виступає за те, щоб полякам надавали пріоритет у чергах до лікарів, освіти, державних послуг. Крім того, він запропонував обмежити доступ українських громадян до деяких соціальних виплат, якщо вони не платять податків або не хочуть інтегруватися в суспільство.
Ще більш драматичним є його відмова підтримувати вступ України до НАТО та ЄС — це різко контрастує з традиційною позицією Польщі, яка довгий час виступала однією з найсильніших прихильниць євроатлантичного шляху України. Навроцький не лише не хоче сприяти цьому процесу, а й заявляє, що подальша підтримка України з боку Польщі має бути умовною, залежною від вирішення історичних питань.
Варто зазначити, що раніше, під керівництвом партії «Право і справедливість» (ПіС), Польща прийняла понад мільйон українських біженців, забезпечила їм житло, медичну допомогу, доступ до освіти та ринку праці. Тисячі поляків відкрили двері власних домів для українців, і Польща стала одним із найактивніших партнерів України в ЄС та НАТО.
Однак ця доброзичливість з часом почала втрачати популярність. За даними опитувань, у 2022 році близько 90% поляків висловлювали солідарність з українськими біженцями, але до лютого 2025 року цей показник скоротився до менше ніж 50%. За даними CBOS (польського аналога Соціологічного фонду), відсоток поляків, які мають позитивне ставлення до українців, знизився з 51% у 2023 році до 30% у 2025 році. Натомість негативне ставлення зросло з 17% до 38%.
Це пояснюється кількома факторами: економічним тиском на бюджетні установи, конкуренцією на ринку праці, житловою кризою в багатьох містах, а також посиленням правих політичних сил, які використовують антиукраїнську тематику як інструмент для отримання голосів виборців. Як зазначає Рафал Панковскі з антирассистської організації Never Again, в соціальних мережах активно поширюються теорії змови та дискримінаційні матеріали, що формують негативне ставлення до українців навіть серед середнього класу.
Ігор Кравець, український коментатор, який живе в Польщі понад 20 років, зазначає, що два роки тому відкрита ворожість до українців вважалася маргінальною, навіть серед правих. Тепер же ксенофобія торкнулася ширших верств суспільства, включно з тими, хто сприймає українців як конкурентів у бізнесі, нерухомості чи соціальних виплатах.
Крім того, частина поляків розчарована тим, що Україна не виявила достатньої вдячності за підтримку. Як один із виборців Навроцького, Михал, 33-річний гід, зазначив: «Якби не сильна реакція Польщі на початку війни, Європа могла б не підтримати Україну. Але тепер її лідери порівнюють нас із Росією. Це образливо». Він також звинувачує українське суспільство у відсутності розкаяння за Волинську різанину і вбачає проблему в героїзації таких фігур, як Степан Бандера і Роман Шухевич.
Таким чином, прихід Навроцького до влади може мати далекосяжні наслідки для українсько-польських відносин. Він не лише відкриває новий етап діалогу, сповненого взаємними звинуваченнями та вимогами, а й змушує замислитися про місце України в європейському просторі, а також про стратегічну роль Польщі в контексті підтримки Києва. Цей зсув не є раптовим — він є результатом глибоких соціальних, політичних і історичних процесів, які формувалися роками.
