У це Перше Травня трудящіся Південної Азії об’єднуються, щоби примусити великих забруднювачів — корпорації, які видобувають викопне паливо — відповісти за шкоду, завдану клімату. Вони виступають у перших рядах кліматичного опору, наполягаючи, що справедливий перехід має бути спрямований робочим класом.
Кліматичний кризис і соціальна маргіналізація
Південна Азія — один із найбільш населених регіонів планети, де понад 80% працездатного населення зайняті в неформальному секторі . Уличні торговці, збирачі сміття, сезонні сільськогосподарські робітники, чайники, рибалки — це люди, які живуть прямо на лінії вогню кліматичних змін. Нестабільна погода, рекордна жара, повені, посухи — всі ці явища безпосередньо вражають їхні доходи, здоров’я, навіть саме право на існування.
Температура зростає, але не захищеність.
Зокрема, Greenpeace India у 2024 році документувала, що уличні торговці в Делі втратили понад 50% своїх доходів через хвилі жаркого літа. Багато з них не мають доступу до води, тіні, медичної допомоги, але при цьому вони продовжують виходити на роботу — просто щоб вижити.
Руйнування, яке можна виміряти — і те, що неможливо
Вже сьогодні щорічні втрати від кліматичних катастроф у Південній Азії перевищують кілька мільярдів доларів США . До 2070 року ця цифра може досягти 997 мільярдів доларів . Це — не абстрактні числа. Це втрачені заробітки, зруйновані будинки, загиблі родини, втрачені культури, зниклі місцеві знання.
Наприклад, рибалки в Бангладеш втрачають доступ до риби через зміни температури води. Фермери в Непалі борються з непередбачуваними сезонами дощів. Чайники в Ассамі (Індія) працюють у все більш небезпечних умовах. І кожного разу, коли відбувається чергова катастрофа, платять ті, хто до неї не причетний.
Хто отримує прибуток? Хто несе втрати?
У той же час, лише п’ять найбільших нафтогазових компаній отримали понад 102 мільярди доларів прибутку у 2024 році. Ці компанії активно блокують законодавчі ініціативи , що стримують викиди, поширюють дезінформацію про “чисте” паливо , і відкривають нові свердловини — замість того, щоб брати на себе відповідальність.
Це — структурна несправедливість : ті, хто отримує прибуток від викидів CO₂, не платять за наслідки. Замість цього вони зсувають вартість адаптації на плечі бідних, маргіналізованих, неформальних працівників.
Нова коаліція: Workers’ Collective for Climate Justice – South Asia
На фоні цього глибокого кризису, у Делі у День праці формувалася нова коаліція : Workers’ Collective for Climate Justice – South Asia . У її склад увійшли представники неформального сектора, профспілкові активісти, екологічні організації, серед них — Greenpeace India, Movement of People Affected by Dams (Nepal), Street Vendors Association (Sri Lanka), Waste Pickers Network (Bangladesh).
Разом вони підписали «Пакт про оплату забруднювачами» (Polluters Pay Pact) — глобальну кампанію, мета якої — примусити уряди запровадити нові податки на фосильні корпорації і направляти ці кошти на:
- відновлення постраждалих від клімату комунітетів;
- будівництво систем соціального захисту для неформальних працівників;
- розробку адаптаційних технологій, доступних для бідних регіонів.
Солідарність, а не елітаризм: новий рух за кліматичну справедливість
Цей рух — не просто реакція. Це нова політика : політика, яка виходить з досвіду тих, хто страждає першими, але говорить останніми. Він базується на принципах солідарності, класової справедливості, екологічної відповідальності .
- Неформальні працівники — не просто «жертви». Вони — носії знань про свою землю, клімат, ресурси.
- Профспілки — не просто за зарплати. Вони — архітектори нового суспільства , де людина і природа живуть в гармонії.
- Екологічні активісти — не просто протестувальники. Вони — посередники між науковою політикою та реальним життям .
Фінансування втрат і шкоди: справедливість замість боргу
Один із головних пунктів програми — фінансування втрат і шкоди (loss and damage) . Це концепція, визнана ООН, але досі недостатньо реалізована.
- Багаті країни і великі корпорації мають історичну відповідальність за викиди.
- Гроші мають йти безумовно , без прив’язки до кредитів чи умов.
- Має бути створений механізм , який дозволить прямий доступ до фондів для місцевих спільнот.
Кроки до справедливого переходу
- Податок на фосильні корпорації — збір коштів для адаптації та відновлення.
- Права неформальних працівників — легалізація, соціальний захист, профспілкові права.
- Доступ до тіні, води, медичної допомоги — основні права працівників на відкритому повітрі.
- Представництво в політиці — голос тих, хто страждає, має бути чутним у всіх кліматичних переговорах.
- Заборона нових проектів з видобутку вугілля, нафти і газу — покликання до урядів.
Перше Травня — день боротьби, день надії
У цей День праці робітники Південної Азії надсилають потужне повідомлення: справедливий перехід починається з тих, хто його створює — трудового класу. Справедливість у кліматичному кризисі — це не просто екологічна політика. Це політика класової солідарності, права на життя, права на працю, права на майбутнє.
